ВГО «Успішна Україна» оголошує
конкурс фотографій

Новини

RSS 2.0 RSS 2.0

Наші партнери



Наші публікації
24 листопада 2008

ЧОТИРИ РОКИ «УСПІШНОЇ УКРАЇНИ». ВІДВЕРТО. ЖОРСТКО

      Щоб бути добрим, маю стати жорстоким. «Гамлет», В.Шекспір

Підсумки діяльності

«Успішна Україна» народилась у березні 2004 року як програма – пропозиції для української еліти від Юрія Володимировича Бойка. З серпня 2004 р «Успішна Україна» стала Всеукраїнською громадською організацією.  Мета проста – сприяти найскорішому - за 10 років - перетворенню України у розвинуту демократичну («Успішну») країну. Підсумки виконання найважливіших проектів – в таблиці.

Назва проекту

Підсумок з точки зору оптиміста

Підсумок з точки зору песиміста

Спроби побудувати Успішну Україну силами політичної еліти у 2004 – 2005р

Помаранчева революція, підвищення свідомості громадян, зміна влади

Переконались у неспроможності «еліти» виправдати надії громадян. Наслідок - ще більше розчарування громадян

Дострокове припинення повноважень Верховної Ради України IV скликання шляхом Всеукраїнського референдуму

На хвилі Помаранчевої революції громадяни продемонстрували бажання   швидко і радикально вирішити всі проблеми, в тому числі парламентські

Чиновники всіх нас швидко поставили на місце: ЦВК розяснив, що чинне законодавство не дозволяє відправити ВРУ «у відставку» шляхом референдуму, а Київська міська Рада, куди подала документи ініціативна група, заблокувала її роботу. Суд не допоміг.

Активний вплив громадськості на владу через громадські ради (Рада з питань ЗЕД, Рада підприємців)

Досить успішна програма «Контрабанда – стоп», регуляторні реформи, збережено мито 10% на компютери з метою захисту вітчизняних виробників (сьогодні ці виробники утримують 90% ринку України)

Відчутних змін умов для бізнесу не відбулося. У 2006 ці ради були успішно розігнані, інші виявились невпливовими

Реформування податкової системи

Робота в Оргкомітеті національної комісії з реформування податкової системи, згуртування громадських організацій, врахування багатьох наших пропозицій в проектах податкового кодексу. Розроблений нами податковий сайт www.taxes.org.ua ДПАУ визнала кращим в Україні у 2007 році 

Все це – метушня. Стратегії реформування податкової системи, податкового кодексу, а головне – сприятливих для розвитку української економіки і суспільства податкових умов – як не було, так і немає. Допомоги від бізнесу у лобіюванні його ж інтересів – обмаль. Найчастіший аргумент відмови у допомозі, фінансуванні: «Вам хочеться лобіювати податкову реформу – лобіюйте. Ми і без ваших реформ заробляємо»

Просування ідеї «великого стрибка», розробки і реалізації відповідної стратегії розвитку країни

Розроблено власний проект Плану розвитку країни на засадах чесності. Багато його положень реалізуються провідними політичними силами. «Український прорив» по духу відповідає нашому проекту. ВГО «Успішна Україна» - один з ініціаторів створення Національної стратегічної асамблеї (НСА)

Наша стратегія чесності не знайшла підтримки у суспільстві. Успіхів у прийнятті суспільством інших стратегій – не видно. Системної реалізації «Українського прориву», який сподобався багатьом громадянам під час виборчої кампанії - 2007, ще немає. Доля НСА ще не вирішена. Політики загрузли у сварках – їм знову не до стратегії…

Вирішення конкретних проблем громадян і організацій

Захищено права декількох десятків громадян і організацій шляхом висловлювання протестів, звернень до суду, публічних акцій

З часом звернень поменшало, тому що прагматичні громадяни розуміють: вирішити свої проблеми через хабар, кума і т.і. – легше і дешевше

Загалом: сприяти найскорішому перетворенню України у розвинуту демократичну («Успішну») країну за 10 років – до 2014 р

Успішної країни немає, але залишилось ще 6 років

Пройшло вже 4 роки, а прогрес дуже маленький

 

 

Що ж переважає, оптимізм чи песимізм? Песимізм, якщо оцінювати ситуацію по числовим показникам, прийнятим в організації (кількість відвідувань сайту, кількість реалізованих проектів, сума отриманого фінансування, кількість членів). Ці показники погіршились. Люди приходять в організацію, починають щось робити, усвідомлюють, що їх активність розбивається об недолугість політичної «еліти» і опускають руки. Чому так?

-          В країні, де проблеми просто вирішуються за допомогою хабарів, кумів і т.і., громадянам вирішувати свої проблеми методами громадської організації (звернення до суду, протести…) економічно невигідно;

-          Занадто велику увагу наші громадяни приділяють політиці і політикам, вірять їм замість того, щоб займатись собою, родиною, роботою чи довіритись неполітичним громадським організаціям, які можуть сприяти громадянам у досягненні їхніх цілей;

-          В Україні не знайшлось ані сильних політичних лідерів рівня Конрада Аденауера, Шарля Де Голля, здатних до жертовної державницької роботи, ані сильного всеукраїнського колективу – справжньої політичної партії. Політична «еліта» своєю слабкістю, невідповідністю історичній місії руйнує оптимістичні сподівання решти суспільства. Хоча невірно робити крайньою тільки  політичну «еліту». Вона, по великому рахунку, є продуктом суспільства і відповідає його стану;

-          Сучасні покоління втомились від боротьби. Цей висновок стосується, по-перше, політиків. Вони загрузли в протистояннях і не можуть генерувати нових свіжих  ідей навіть в цій боротьбі, не кажучи вже про ідеї у створювальній діяльності -  створенні суспільно корисних продуктів;

-          На рівні жарту. Коли ми попросили одного українського художника намалювати якийсь символ Успішної України для буклету організації, він після нетривалих роздумів промовив: «Для українця успіх, коли у сусіда хата згоріла».

Що далі?

Оптимісти зауважать, що не все так погано – і будуть праві. Все більше  політиків і простих громадян розуміють  складність ситуації (величезна купа проблем в усіх сферах життя – владі, економіці, освіті, культурі…) і погоджуються з простим висновком: без стрімкого розвитку – Прориву – Україна приречена на роль малорозвинутого об’єкта глобальної політики (іграшкою в руках сильних країн чи просто малоцікавим для них об’єктом, який можна ігнорувати).  Сьогодні економіці ще вдається витримувати часті зміни влади і експерименти політиків. Але чим все закінчиться – ніхто не знає. Невпевненість, невіра і нестабільність, як наслідки недолугих дій українських політиків, можуть стати головними перешкодами на шляху розвитку. Чи можна щось зробити, щоб наша країна таки перетворилась в Успішну країну – Україну? (Дивіться: сама назва нашої країни «передбачає» її успішність!)

Спочатку – про деякі особливості процесів, що складають сутність життя людей, економік, країн. Прошу вибачення у більшості нормальних громадян, які будуть читати статтю, але мова буде йти здебільшого про «активних» громадян. Це невеликий відсоток народу, який йде в політику, бізнес, бюрократію за успіхом, грошима, владою, славою. Це люди, які готові пожертвувати часом, здоров’ям, Богом, дозвіллям, любов’ю і іншими насолодами людського життя  заради того успіху, готові у якомусь сенсі «запродати душу «дияволу успіху». Такі люди особливо «затребувані» на етапах «зламу» країн і на етапах – як сьогодні Україна - переходу від однієї суспільно – економічної формації до іншої. Стабілізується життя – і «затребуваними» і шанованими знову будуть і митці, і освітяни…  Далі не будемо говорити про особисте, духовне життя. Йтиметься тільки про публічну діяльність, яка «кормить» людей успіхом, грошима, владою, славою, рухає вперед країну  і є відносно відкритою для суспільства.

Українська «куля»

Діяльність людей в публічних сферах (політиці, економіці, науці, освіті, охороні здоров’я, культурі) – це виробництво і продаж продуктів. В економіці - виробництво і продаж товарів і послуг. В політиці – виробництво програм, обіцянок, засобів впливу на людей і продаж їх за «політичну валюту» - голоси виборців, владу над людьми і грошовими потоками, славу… В освіті, культурі – аналогічно. В умовах свободи і демократії в кожній із перелічених сфер діяльності людей утворюється ринок, панує конкуренція. Сутність сучасного життя для людей, які хочуть чогось досягти в обраній сфері життя – боротьба, конкуренція з метою перебрати на себе більше ресурсів відповідної сфери діяльності. Конкурентоздатність кожного у цій боротьбі визначається рівнем виховання, освіти, звязків і можливостей батьків і близьких. Але найбільше шансів на перемогу в конкурентній боротьбі мають обдаровані від природи громадяни - талановиті й активні (з «моторчиком»), які  складають  невелику частину суспільства (до 10%). Туди ж можна помістити так звані «грошові мішки», які можуть суттєво впливати на суспільні процеси, не будучи ані активними, ані талановитими. Талановиті реалізують себе здебільшого в науці, культурі, складають еліту інтелігенції. Просто активні частіше йдуть в бізнес, політику, бюрократію.

Активні люди приймають рішення і роблять вчинки здебільшого раціонально. В Україні ця раціональність особлива, тому що є до того ж національною рисою, що межує з непривабливою рисою – жадібністю. Життя сучасного покоління громадян України складається таким чином, що їх суспільна поведінка не відповідає, на мій погляд, традиціям Західного світу, за правилами якого (демократія, ринок…) нам доводиться жити. Так, всесвітньо відома  піраміда Маслоу,  що пояснює суспільну поведінку людини, передбачає підйом від нижчого рівня задоволення матеріальних потреб на більш високі рівні задоволення соціальних і духовних потреб. Українці, здається, вибудовують не піраміду, а «кулю» для ПМ (пістолета Макарова), де левова частина об’єму  - це – нижчий рівень. Громадяни накопичують, забезпечують задоволення матеріальних потреб, але залишаються на першому рівні - хапають далі.

Чому так? Хто винен? На мою думку, українська «куля» -  неминуче слідство «руху кудись» від «недержавності» і соціалістичної ідеології за умови майже повної відсутності:

-           грамотного керівництва країною;

-          стабільності і впевненості у майбутньому;

-           страху покарання (про наше беззаконня можна складати легенди);

-           культурних і релігійних гальм.

Не можна було просто вкидати постсоціалістичну країну в умови ринку і демократії. Треба було думати, бо існували набагато кращі сценарії (яскравий приклад – розвиток Китаю).

Хто винен?

Розпочну з висновку: діяльність української влади (політиків і, частково, бюрократів, суддів) є неконкурентною і руйнівною для суспільства. Стратегічним завданням суспільства може стати протидія впливу сучасних політиків (і інших людей, що беруть на себе відповідальність владарювати в державі) і захист активних громадян в інших – продуктивних – сферах діяльності.

Аргументи на користь цього висновку:

Аргумент 1. Слабкість при надзвичайних амбіціях і апетитах 

Загальновідомі мотивами для людини йти в політику  є гроші, влада над людьми, слава, служіння державі. В Україні на етапі приватизації, первинного накопичення капіталу політика – найкращий засіб заробити гроші, цією можливістю і користуються занадто багато активних українців. Багато з існуючих політичних партій далекі від суспільно корисних моделей і відображають, переважно, інтереси частини великого бізнесу. Значна частина представників влади наносять суспільству величезну шкоду: мало того, що використовують всі можливості для часто несправедливого розподілу ресурсів, вони ще маніпулюють свідомістю решти громадян через ЗМІ, роблять людей «наркоманами політики». Придумано безліч партій і  політтехнологій. Скільки інтелектуального потенціалу і грошей витрачається на задоволення владних і бізнес амбіцій, підтримки вогнища політичної боротьби без створення жодного визначного суспільно корисного продукту! Навіть написати нормальну конституцію і закони не здатні (чи не хочуть, бо «в каламутній водичці…»). Біда не тільки в тому, що переважають бізнес – інтереси, а в тому, що для їх реалізації потрібна свідомість і голоси нормальних громадян…  Всі ці проблеми, помножені на  нездатність домовлятись між собою в ім’я вищих інтересів, визначають безпрецедентну слабкість української політичної «еліти»

Аргумент 2. Нестабільність, що генерують політики

Діяльність жадібних, слабких, недалекоглядних політиків  призводить до нестабільності. Радикальні зміни «правил гри» в різних сферах діяльності  при зміні влади, розчарування громадян, які комусь довірились, а він чи обдурив чи владу втратив – гірших засобів «виховання» суспільства не придумаєш. Стабільність є головною умовою сталого розвитку. Ніхто не буде вкладати гроші в розвиток (інвестувати), не будучи переконаним у майбутньому. З тієї ж причини підприємці завжди будуть намагатись заробити все сьогодні, задираючи ціни. Політики своєю невпинною боротьбою порушують стабільність і є головними винуватцями  високих цін, інфляції, низького притоку інвестицій (в першу чергу – національних).

Аргумент 3. Невеликі перспективи виправлення становища існуючою елітою

Психологи кажуть, що бажання влади над людьми – це чи генетична риса людини, чи наслідок проблем у житті (наприклад, проблемні відносини у родині, у бізнесі…). В країні перехідного періоду проблем вистачає, тому активних громадян, які пережили ці проблеми і бажають (часто підсвідомо) «відігратися» на суспільстві, теж. Навіть ті, хто прийшов у політику не для цього, настільки обросли зв’язками, обов’язками перед друзями – партнерами – кумами – родичами, що виглядають малоперспективними. Молоді стабільні лідери прийдуть, мабуть, не скоро: спочатку стабільність має встановитись в державі, щоб молодь виховувалась в нормальних умовах, потім те покоління має насититись набагато кращими, ніж політика,  радостями життя (любов, сімя, діти, спорт…) і тільки після того може прийти в політику. Невтішний прогноз на десяток років: нормальних політиків не чекайте. Але країна без них не зникне, бо не тільки в нас погано – це загальносвітовий досвід: «..і хоча державні діячі можуть на основі логічного аналізу розробити оптимальну економічну  та оборонну політики на благо суспільства, вони рідко це роблять, а ідеали приносять у жертву таємним негідним інтересам» /1/.

Аргумент 4. Беззаконня

Політики створили повне беззаконня в сфері своєї діяльності,  розповсюджуючи бацили беззаконня і його «дитини» - корупції - в інші сфери діяльності і життя.

Отже, природною поведінкою суспільства має бути протидія впливу представників сучасної слабкої держави  і захист сильних активних громадян в інших – продуктивних – сферах діяльності, в першу чергу – в бізнесі.

Країну спасуть активні громадяни в бізнесі

Люди в економічних процесах діють раціонально. В Україні створені умови для конкуренції. Несправедливої, викривленої, не зовсім цивілізованої, але конкуренції. Конкуренція змушує всіх працювати за приблизно рівними правилами (не законами, а правилами). Якщо є можливість не сплачувати податки, займатись контрабандою, давати хабарі за вирішення проблем або за отримання замовлення, знаходяться «лідери», які ці можливості використовують.  Решта змушена робити теж саме, інакше не виживе (не забезпечить конкурентоспроможну ціну на свої товари, не пройде перевірку, не отримає замовлення).

            Дослідження (опитування, тестування…), проведені нами на протязі двох років, показали, що в таких умовах бізнес не стає надприбутковим. Так, рентабельність вище, ніж у розвинутих країнах. Це – рента (додаткова винагорода) за нестабільність, яку генерують політики. До прискорювальної дії нестабільності додається національна риса – швидше заробити і покласти в панчоху замість інвестицій  у розвиток.  В результаті ціни на багато товарів вищі, ніж за кордоном. Але низька купівельна спроможність більшості споживачів не дозволяє «озолотитись» власникам малого і середнього бізнесу. Надприбутки є тільки в сферах великого бізнесу (монополії, олігархічні структури) і чиновництва. Тобто там, де прикладають свою руку політики. Можете додати цей аргумент під номером 5 в перелік у попередньому розділі.

Про іноземний бізнес. Кажуть – відкриваємось, нехай скуповують все, ціни для споживачів знизяться… Але ж куди підуть прибутки? В закордонні кишені, причому не обов’язково відповідно західним стандартам рентабельності (подивіться на іноземні банки, що вже володіють великою частиною українського фінансового пирога: чи стали вони взірцем низьких кредитних ставок? Отож…). Віддавати своє -  не відповідає ментальності багатьох громадян. Стрімкий розвиток малого і середнього бізнесу удається надійним  захистом від втечі капіталу за кордон. Великий бізнес  -  інтернаціональний, змусити його працювати тільки в Україні важко, а хазяїв насолоджуватись красотами тільки України – теж, бо їм доступний весь світ. Але чи сприяє держава реальному розвитку конкурентоспроможного малого і середнього бізнесу? Нам невідомі потоки позитивних відповідей. Добре, хоч не сильно заважають, бо прекрасно розуміють, що малий і середній бізнес створить середній клас, а там і партії - конкуренти можуть з’явитись…

Люди, діючи так, як написано вище,  створили в Україні економічну систему, що задовольняє значну  частину активних громадян (бізнесменів, політиків, чиновників). Завдяки зусиллям цих громадян країна розвивається. Звичайно не так швидко як дозволяє потенціал країни,  і неоптимально. Загальновідомо, наприклад, що суспільства і економіки, побудовані на принципах родинних (кланових) зв’язків і корупції, менш ефективні, ніж економіки, побудовані на демократичних принципах.  Хрестоматійний приклад – відносно відстала мафіозна Сицилія і розвинута демократична Північна Італія.

Але ламати існуючу українську напівкримінальну економічну  систему треба обережно, і головне СИСТЕМНО. Вона ж ПРАЦЮЮЧА! Наприклад, можна стверджувати, що проста боротьба з контрабандою небезпечна. Чому? Тому що ця боротьба без балансу з наведенням порядку в інших сферах (в першу чергу – у владі) порушує роботу механізмів «справедливості», які забезпечує контрабанда, і це призведить до інфляції (всі імпортні товари стануть дорожчими), до втрати голосів виборців, до руйнування тіньових співвідношень центрального і місцевих бюджетів. Що це означає? Для прикордонних районів контрабанда – механізм встановлення більш – менш справедливих міжбюджетних співвідношень. Доходи контрабандистів місцевого рівня осідають здебільшого у прикордонних районах. Це компенсує офіційне недофінансування  місцевих бюджетів.  Сучасна кампанія по боротьбі з контрабандою може виявитись власне кампанією і найпростішим засобом наповнення бюджету. Корисність такої кампанії для суспільства буде під питанням, якщо «Контрабанда - стоп» не буде доповнена комплексом реформ в усіх сферах, в першу чергу – реформою влади. Навіть не можна стверджувати, що перекриття надходження імпортних товарів за низькими цінами допоможе українським виробникам аналогічних товарів і споживачам, бо немає гарантії, що в умовах відсутності багатьох «гальм» (страх (безкарність), віра в Бога…)  національні товаровиробники просто не підвищать ціни. Таким чином,  викорінювати це лихо (контрабанду) треба в комплексі з реформами в інших галузях діяльності, розпочинаючи реформи з політичної і бюрократичної «еліти».

Аналізуючи різні рейтингові оцінки, можна зробити висновок: приватний бізнес є найбільш конкурентоздатною ланкою суспільства. Надійними ліками проти слабкої влади може стати підтримка суспільством бізнесу, що не пов’язаний з політиками. Це, безперечно, малий і середній, а також частина великого (великі підприємства, що створили себе самі чи не самі, але вже відмовились від олігархічного вектору розвитку.  А якщо такий бізнес простягне руку іншим конкурентоздатним (зараз і в перспективі) ланкам суспільства - науці, освіті, культурі… - олігархічна влада буде безсилою проти такої країни. 

Розповсюджена думка, що українці – не відкривачі життя, треба вивчати і використовувати досвід інших країн, що вже пройшли шляхом демократизації, «капіталізації» тощо. Нажаль, «вчителя» цьому досвіду часто навчають тому, як воно має бути. Наприклад, законам ринкової економіки, політики… А чи живуть західні і східні першопрохідці капіталістичного і демократичного шляху по законам, яким нас навчають?

А як «у них»?

Чи відповідають наведені вище заклики ігнорувати владу і спрямовувати енергію активних людей в бізнес світовій практиці?

Сутність життя інших країн і громадян, які теж живуть в умовах конкуренції, така ж сама - перебирати життєві ресурси на себе. Нажаль, сучасне життя суворе. Принципи, на які посилаються і яким нас навчають ідеологи і політологи капіталізму (ринок, вільна конкуренція, демократія …) часто не працюють ані в міжнародній політиці, ані в економіці. Успіху добиваються найбільш активні, нахабні, багаті /1/. Сучасні теорії ринкових систем базуються на припущеннях, що існує чесна конкуренція, а учасники ринку діють з прагненням корисності і роблять раціональний вибір. Іншими словами, учасники ринку дотримуються «золотого правила», ставлячись до інших так, як вони хотіли б, щоб ставились до них. 

Але в житті так не виходить. «Без глибокого розуміння темпераментів, культури, менталітету, схильності до скоєння злочинів, дії інституцій і правил, що визначають економічну взаємодію, не можна з цілковитою впевненістю зробити висновки про функціонування економічної системи з багатьма учасниками, опираючись лише на основні принципи прагнення економічної корисності окремої людини або колективу. Навіть якщо людина має чітко визначені транзитивні вподобання й інтелектуальні здібності для того, щоб діяти послідовно в своїх власних інтересах у рамках обмеженої раціональності; навіть якщо її вчинки не диктовані маніакальною ідеєю чи згубною звичкою, - вона  може вдатись до обману інших, а не шукати корисність згідно із «золотим правилом» /1/.  Люди будують таку економіку, яка відповідає умовам, культурі. Не думаю, що Україна може бути відмінною від інших.

В Україні, де владарює беззаконня на всіх рівнях, говорити про використання ринкових законів  язик в мене особисто не повертається. Так, закони діють, але дуже «приблизно», отримувати кількісні оцінки і робити на їх основі прогнози я б не став.

Не краща ситуація на ринку міжнародних відносин. Справедливістю і не пахне. «…Жодна з великих держав не є країною загальної конкуренції й не дотримується досить чітко «золотого правила». Всі вони втягнуті в процес прагнення економічної могутності, а деякі також у військове суперництво» /1/. Перспективу С. Роузфілд бачить у самообмеженні і непровокаційному стримуванню (приборкуванню тих сил в своїх суспільствах, які прагнуть пануванню над іншими країнами, тощо).

Не кращу картину малює і видатний стратег Збігнєв Бжезінський /2/:

Сьогодні у США – матеріалістичне суспільство з його жадобою насолод, високим рівнем споживання і соціальної нерівності, яка зростає. Але в ситій Америці вже зявилось  прагнення людей до гідності і соціальної справедливості… Подивимось, як приживеться тяжіння людей до добра, що приводить до ідеології самообмеження, турботи про близьких і навколишнє середовище, там - в ситій Америці. В Україні нам треба більшість громадян спочатку нагодувати. Я глибоко переконаний, що майбутнє українського народу – у соціальній справедливості, «команді» - соціальному капіталі. Але сьогодні, у «піні»  перехідного періоду (первинного накопичення капіталів) треба діяти інакше. Використовувати «золоте правило» в економіці і зовнішній політиці – наївно. Хочеш досягати успіху – будь нахабним, цинічним, порушуй закони - ризикуй. Те ж саме можна сказати про інші сфери діяльності. Добром для країни може стати план розвитку, що передбачає використання наявного потенціалу активних людей з усіма їх недоліками, поступовий перехід до цивілізованих відносин. На початковому етапі цього переходу друг нації – неполітичний бізнес, ворог – влада, яку треба «кормити» впроголодь, аж доки вона не схоче перетворитися в створюючу корисну силу. 

 

Чи може «ідеальна» українська партія отримати владу?

Дивлячись на результати виборів у Києві, думаєш: а може, наближується час «ідеальної» політичної партії, яка влаштує такий собі «стриптиз» - не постидається відкритися, відверто покаже все, що в неї є, суспільству? «Ідеальна» партія:

-          За своєю поведінкою, тактикою і стратегію стане схожою на більшість громадян – раціональною, хитрою, …  Запропонує громадянам стратегію -  хитрий план розвитку країни з поступовим переходом від існуючого стану і диких правил гри до цивілізованих законів, без війн і руйнацій;

-          Виступить ініціатором всеукраїнського очищення, розпочавши з себе: відмовиться від тіньового фінансування і запровадить європейські норми фінансування, запровадить декларування доходів і витрат всіма членами партії і т.п.;

-          Боротиметься за обмеження втручання держави в справи громадян. Залишить державі тільки декілька основних функцій (зовнішні відносини, безпека, освіта, наука, культура) і регулятивні функції в більшості секторів економіки (за винятком державного сектору);

-          Зможе викорінити багатовладдя. Боротиметься за те, щоб залишить у державі тільки одну гилку центральної виконавчої влади. Перетворить державу чи на парламентсько – президентську з мінімумом функцій президента, чи на президентсько – парламентську, де за все відповідає президент (не так, як зараз – тільки безвідповідально критикує);

-          Передасть більше влади місцевим громадам. Не менше 50% бюджетних надходжень - місцевим громадам. Тільки мажоритарна система виборів місцевої влади. Громадянам буде набагато легше контролювати і «виховувати» місцеві органи влади (чи відчувати плоди свого вибору), а партії буде набагато легше сформувати ефективні і популярні партійні структури «знизу»;

-           Не побоїться пролобіювати закони про дієві інструменти справжнього народовладдя: референдум, імпічмент і т.д.;

-          Створить свій канал телебачення (викупить існуючий)  і заповнить його бажано обєктивною, але обовязково позитивною інформацією. Канал стане рупором всіх нормальних громадян України, які зможуть донести позитив життя до суспільства, замінивши цим позитивом і духом створення сьогоднішній політичний бруд;

-          Поступово впровадить податкову (з переходом до оподаткування витрат і нерухомості, розкоші) і інші економічні реформи з метою створення цивілізованого бізнес – середовища із запізненням відносно процесу очищення і оновлення  політичної «еліти»;

-          Сприятиме розвитку малого і середнього бізнесу як школи сучасного життя, наприклад, за допомогою запропонованою «Успішною Україною», але не сприйнятою політиками програмою – реаліті – шоу «Успішна справа».

Написав, а потім подумав: як таке можливо? Громадяни в Україні, як і в усьому світі споживання, голосують, не читаючи програм. Голосують за тих, хто краще виглядає і солодше говорить, причому так, що їх чують і бачать дуже багато громадян (витрачають величезні гроші на агітацію і інші засоби впливу). А де ж взяти гроші, якщо ти – «ідеальна» партія… 

Висновки:

1.      Майбутнє світу, України – в соціальній справедливості, людській гідності, турботі про навколишнє середовище, самообмеженні. Але в Україні це завдання для малюків, які катаються у колисках. Важко закликати до моралі і самообмеження небагатих людей, коли сучасна еліта суспільства займає зовсім інші позиції;

2.      Щоб вижити і стати суб’єктом у зовнішніх відносинах,  країні треба бути хитрою і егоїстичною – такою ж, як існуюче оточення;

3.      Громадянам, які хочуть досягти успіху, треба бути жорсткими, недовірливими і егоїстичними у відносинах до держави і політиків. Переключити свої увагу, інтелект, енергію і тепло  на родини, коханих і друзів, колег по роботі – на нормальних людей і безперечно корисні для суспільства справи (виробництво суспільно корисних продуктів), аж доки молодь не виштовхає всіх сучасних політиків (в тому числі і добрих, і чесних, але слабких) на пенсію;

4.      З огляду на те, що шансів «перебити» фінансові можливості існуючих політичних сил сьогодні небагато, підтримка молодих лідерів України може бути беззаперечним пріоритетом для громадян, які хочуть зробити щось добре для цієї країни. Оптимізму надають осередки молодої надії, такі як Острозький клуб, www.mlu.org.ua, www.zavtra.ua і інші; 

5.      Всі прогресивні зміни в загальнодержавних справах від того стану, що є сьогодні, мають розпочинатись з непродуктивних і неконкурентоздатних на сьогодні  сил – політиків і держави в першу чергу;

6.      Як би мене не критикували за «диктаторські» замашки - 4 роки переконую в необхідності наведення порядку в державі - позицію поки не змінив. Виявляється, це позиція не тільки моя (колишнього військового, який звик поважати порядок). Відомі науковці прогнозують: до 2050 року «країнам, які добилися у себе найбільшого порядку і які мають намір просувати цей порядок в інші країни, буде сприяти найбільший успіх» /3/.  Тому вважаю, що сильна, можливо і одноосібна влада в Україні може бути більшим благом, ніж сьогоднішні  «демократичні» безвладдя і безлад. Приклади – Китай, Росія…

7.      Неможливо обійти увагою ще одну гилку влади – ЗМІ. За виключенням обмеженого кола сірьйозних  засобів, багато ЗМІ свідомо (за гроші) чи підсвідомо (не зумівши розібратись в ходах і технологіях шкідливої влади) ллє воду на колесо млина існуючих політичних сил. Звинувачувати журналістів і ЗМІ важко, бо на «пінному» етапі розвитку суспільства кожен заробляє, як може. Тому порада громадянам може бути така:  не дивитись, не  читати, не слухати, якщо мова не йде про позитивні, створювальні процеси.

Чому такі (досить жорсткі) висновки? Таке жорстке життя. В тому числі в інших, навіть вже успішних країнах. Вибачаюсь за те, що 4 роки закликав і політиків, і простих громадян до добрих справ. Корисніше було б діяти за В. Шекспіром: «Щоб бути добрим, маю стати жорстоким». Жорстка і частково цинічна позиція може допомогти нормальним громадянам  перетерпіти чи з честю пройти сьогоднішній «пінний» етап розвитку суспільства. Ті, хто хочуть «пройти з честю», можуть використовувати неагресивність української еліти. Мабуть, розуміючи дійсний стан речей і свою провину, влада поводиться досить миролюбно і майже нікого серйозно не «придушує» (інше, не менш вірогідне пояснення – існуючий стан влаштовує тих, хто управляє цією владою).

Небайдужа громадськість має всі можливості і далі тиснути на еліту в безперечно найважливіших для суспільства питаннях:

-          Розробка, прийняття, реалізація стратегії розвитку країни як головної противаги сучасної нестабільності (наприклад. за допомогою Національної стратегічної асамблеї, щойно створеної Урядом);

-          Вдосконалення державної влади (конституційна реформа, можливо, силами Всеукраїнської  Конституційної асамблеї за широкої участі громадськості);

-          Створення умов для розвитку малого і середнього бізнесу.

Перед тим, як тиснути, непогано було б  розвязати одне завдання: Як за існуючих умов спонукати (примусити) владу і еліти працювати на Україну? Уважно читаю статті незадоволених, небайдужих до долі країни людей: рецепту немає. Я теж не бачу оригінальних «батогів і пряників» для еліти, крім очевидних: 1) Страх революції (навряд чи реально, хоча б з огляду на те, що 57% громадян вважають себе щасливими)  чи 2) Страх появи нової, докорінно відмінної від існуючих, політичної сили чи 3) Страх мирного протесту громадян (саботаж виборів, страйки, інвестування за кордон,  робота за кордоном, еміграція і інше з розряду «рятуйся хто може!») чи 4) (Увага - пряник!) Повірити ще раз якійсь з існуючих політичних сил, яка влаштує «стриптиз» (див. вище),  збудує стратегію розвитку країни з «цеглин», кожну з яких можна уявити (і перевірити), а потім буде її суворо дотримуватись в усіх своїх вчинках. Прийняття і виконання стратегії удається на сьогодні чи не єдиним засобом наведення порядку в країні.

Насамкінець, зауважу:

-           матеріал статті – мої особисті думки, не узгоджені з організацією, яку очолюю  (ВГО «Успішна Україна»);

-          пропозиції політичним партіям влаштувати «стриптиз» не узгоджені з суспільством (що ж насправді йому треба і як то воно буде голосувати?). Просто підозрюю, що стриптиз – це майже завжди цікаво.

Успіхів!

 

 

Література:

/1/ С. Роузфілд, Порівнюємо економічні системи. К.І.С. 2005.

/2/ А.Сидорук, Велика шахівниця Збігнєва Бжезінського. Дзеркало тижня, 22.03.2008, с. 21

/3/ Д. Рингланд. Сценарное планирование для разработки бізнес – стратегии. 2-е изд. М.: ООО «И.Д. Вильямс», 2008.

            Ю.В. Бойко

Березень 2008 р

 



Коментарі

Захист від спаму *
 
УКР   РУС   ENG
пошук




e-mail:

© 2004-2007 ВГО "Успішна Україна". Усі права на матеріали, що знаходяться на сайті, охороняються у відповідності з законодавством України. У разі будь-якого використання матеріалів сайта, гіперпосилання на www.uspishnaukraina.com.ua є обов'язковим.