Принципи нової політичної системи. Частина І. Проблеми політичної системи та необхідних змін до Конституції

Компроміси замість теорії

Власне розвиток правової теорії в Україні відсутній, хоча спеціалісти в сфері конституційного права є, але вони послуговуються чужими теоріями. Поки що мало хто з українських правників зацікавлений розвивати правові теорії: жодній владі це не потрібно, бо авторитаризм є і досі привабливий; це не потрібно партіям, бо це не можна продати на виборах; це не потрібно вченим, бо колишніх вчених взагалі не вчили будувати правові теорії; а побудова правових теорій поза їх політичною підтримкою в час дозвілля наражається на неувагу і забуття суспільства. Правова теорія потрібна громадянам як спосіб побудувати систему самоврядування та контролю за владою, але громадяни зокрема не можуть бути замовниками розробок таких теорій.

Відтак правові теорії, що використовуються політиками в конституційному процесі в Україні, є або застарілими, як от у лівих, або запозиченими на Заході, як от у правих, або відсутніми чи еклектичним, як от у центристів. В такій теоретичній ситуації прийнята на основі короткострокового компромісу інтересів політичних сил та груп впливів Конституція, як показує досвід, не може бути недоторканною довго. Приходять інші політичні сили, шукають іншого компромісу інших інтересів, і під це знову переписують Конституцію. Тому нам доведеться можливо ще не раз переробляти Конституцію під ті чи інші компроміси інтересів до тих пір, поки теорії права не стануть основою конституційного процесу.

Щоб прийняти ефективно діючу Конституцію надовго, повинні бути власні оригінальні теорії права, які би не просто узагальнювали інтереси соціальних прошарків суспільства на найзагальнішому рівні, а пропонували принципи соціальної ефективності Конституції. Тобто до створення нової Конституції ми маємо відповісти на питання: що означає „соціально ефективна Конституція”?

Отже перша проблема — українська Конституція будується на основі компромісу інтересів груп впливів, а не на власних теоретичних засадах.

Друга проблема: нинішня Конституція описує дуже обмежену сферу політичної системи — винятково систему центральної влади. Тобто, — Конституція, з точки зору системи управління, описує тільки один фокус управління, до того ж обмежений — внутрішню систему державного управління. Відгадайте загадку: яка найкоротша стаття нинішньої Конституції? Найкоротшою статтею Конституції як нинішньої, так і в новій редакції, що введена в дію 1 січня 2006 року, є стаття 7: „В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування”. Така лаконічність — це ганьба вже сама по собі. Тобто з двох традиційних систем управління — державного управління та самоврядування — політичний торг багато років іде саме щодо системи державного управління.

Нарешті головна проблема нинішньої Конституції — вона зроблена поза уявленнями про світове лідерство країни. Тобто люди, що її розробляли, ставили за мету досягти компромісу щодо своїх внутрішніх інтересів в такому вигляді, щоб це було прийнятно для світової спільноти. При цьому в принципі не ставилася мета побудувати політичну систему в країні, яка спрямована на досягнення нею світового лідерства в гуманітарному розвитку, на збереження та розвиток своєї культурної ідентичності у світі.

Конституційний процес в Україні до сьогодні — це змова еліт, розподіл та перерозподіл владних повноважень в ситуації дерибану та корупції всередині країни та зовнішнього управління такою країною. Зараз вже очевидно, що влада є завжди мало зацікавленою в створенні політичної системи для громадян: вона робить це тільки під тиском обставин. Здійснити зміни політичної системи можна навіть і без змін до Конституції — шляхом укладання „пакту еліт” та створення на його базі правових прецедентів, які вже потім закріплювати в Конституції. Але „пакт еліт” не повинен бути угодою про політичні інтереси, як це зараз демонструє еліта. „Пакт еліт” — це угода про принципи. Тобто будь-які зміни політичної системи перш за все потребуватимуть нових теоретичних принципів, нових теорій. Наша мета: озброїти теоретично нове покоління політичної еліти, запропонувати йому принципи нової політичної системи. А як реалізувати ці принципи — це питання політичної доцільності.

Новий тип стратегічної влади як відповідь на світові виклики

Щоб зрозуміти глибше ті проблеми, з якими ми зіткнулися, ми введемо розрізнення двох визначень нинішньої ситуації — „конституційна анархія” та „стратегічна неадекватність”.

„Конституційна анархія” — це сьогоднішня ситуація всередині країни, коли вся влада ніби присутня, а все відбувається так, ніби влади нема, тобто має місце і дефіцит влади, і дефіцит політичної волі. Перш за все „конституційна анархія” породжує авторитаризм – коли повноваження того чи іншого органу влади погано виписані в Конституції, у того чи іншого органу влади з'являється можливість створити прецедент використання неописаних повноважень. По-друге, „конституційна анархія” породжена не тільки відсутністю ясно прописаних повноважень гілок влади, але і відсутністю принципів їхньої роботи, яких просто немає в Конституції.

Свого часу мені доводилось висловлювати недодуману точку зору, що нинішня Конституція непогана, потрібні лише закони на її виконання — наприклад „Закон про Кабмін”, „Закон про РНБО”, „Закон про Секретаріат Президента”. Тобто якщо будемо мати ці закони, владу всіх гілок влади буде точно описано, і всі проблеми будуть вирішені. Ні, не будуть. Тобто, безумовно ці закони потрібні, але вони не вирішать проблему „конституційної анархії”. Більше того, реальне самоврядування, яке виникає стихійно і досі не описане в Конституції, та якщо навіть і буде там описано, то це лише посилить „конституційну анархію” з точки зору взаємодії самоврядування з владою, розподілу повноважень між самоврядуванням та владою. А описати взаємодію самоврядування і влади на принципах наявної Конституції, як це буде показано далі, неможливо.

Що ж таке „стратегічна неадекватність”? Це означає, що нинішня Конституція відтворює і закріплює ситуацію зовнішнього управління країною за відсутності центру прийняття стратегічних рішень всередині країни. Коли стратегічна влада в країні відсутня, а внутрішні центри прийняття виконавчих рішень розробляють свої рішення без врахування всього кола суб'єктів, неоперативно діють в кризах, будують одномірні і короткострокові стратегії, тоді країною управляють зовнішні центри прийняття стратегічних рішень, які розробляють більш оперативні рішення, з багатомірними і більш довгостроковими стратегіями.

Сьогодні об'єктом управління державної влади є здебільшого внутрішні процеси в країні. Але сьогодні ситуація в світі принципово змінилася.

1) Наддержавні утворення різного типу (ЄС, СОТ, НАТО), світова держава США та сильний щодо України геополітичний гравець Росія впливають на Україну вже настільки, що фактично приймають сьогодні вже більшість рішень всередині України.

2) Інфраструктури, які виходять за межі країни і потребують нового типу інфраструктурного управління (яке вперто не бажають застосовувати українські міністри та чиновники), — все це не заслуговує на увагу політичної еліти України, хоча при цьому визначальним чином впливає на всі процеси та суттєві рішення в країні.

3) Пришвидшення культурно-інформаційних процесів комунікації, що ставить нас перед викликом втрати культурної ідентичності України. Постановка питання про входження України до ЄС означає поступову втрату культурної ідентичності нас як нації — це в принципі не усвідомлюється політичною елітою.

Таким чином Україна стала об'єктом геополітичної експансії Росії, стратегічного впливу США, стратегічного управління з боку ЄС, СОТ, НАТО, ЄЕП в ситуації, коли ми, не маючи своєї системи стратегування, програємо кожному з цих суб'єктів стратегічно в довгостроковій перспективі.

Всі вище наведені обставини не розглядаються українською політичною елітою як такі, що підлягають осмисленню на рівні правової теорії, технології та спрямування політичної системи через Конституцію, на рівні нової стратегії, на рівні нового, вже не національного, а цивілізаційного проекту.

Нинішня Конституція базується на застарілому уявленні про три гілки влади — законодавчу, виконавчу та судову. Разом з тим, як ми бачимо з описаних вище обставин сучасного світу, з'явився новий тип влади — стратегічна; де стратегічність розглядається як спосіб багатомірного (багатофокусного) управління, коли враховують довгострокові стратегії різних зовнішніх стратегічних гравців і на противагу їм розробляють та впроваджують свою довгострокову стратегію. Стратегічна влада завжди діє, навіть коли це не наша влада. Тобто завжди чиясь стратегія здійснюється в Україні, навіть коли це не наша стратегія. Стратегічна влада — тільки частково влада демократична. Стратегія — інструмент багатомірного рефлексивного мислення, що не доступне широкому загалу. Стратегування — інструмент здебільшого елітний. Найбільша таємниця успішних країн — визнання стратегічної влади як частково демократичної задля світового домінування своєї культурної ідентичності. Такі успішні країни решті країн пропонують саму демократію без стратегічної влади. Якщо ці інші країни погоджуються на демократію без стратегічної влади, то це невідворотно веде їх до культурної асиміляції в цивілізаціях, які є носіями світових стратегій. В стратегічних цивілізаціях демократія контролює тільки видимі і загально зрозумілі аспекти стратегування — самих стратегів, соціальні інститути стратегування, вплив стратегічної влади на інші традиційні гілки влади.

Відсутність уявлень про новий тип стратегічної влади породжує стратегічну неадекватність, яка не збігається з „конституційною анархією”. Стратегічна неадекватність означає буквально таку ситуацію, коли конституційно закріплені дві обставини: відсутність центру прийняття стратегічних рішень всередині країни (відсутність стратегічної влади) і ситуація зовнішнього управління країною (законодавство України є частиною світового законодавства, Україна вступає в різні наддержавні утворення, блоки, організації, які мають власні стратегії та диктують їх Україні).

Отже навіть якщо буде подолано „конституційну анархію”, то розподіл влади буде здійснено в системі уявлень про те, що Президент, Секретаріат Президента, Кабмін та РНБО — виконавча влада. А це — не так. Ми в результаті змін до Конституції 2004 року вивільнили Президента від значної кількості виконавчих повноважень. Але не зробили наступні кроки — не описали президентську владу (Президент, Секретаріат, РНБО) як стратегічну владу, тобто не створили систему стратегування з точки зору співвіднесення виконавчої та стратегічної влади, не описали систему розробки та прийняття стратегічних рішень в Конституції.

„Конституційна анархія” — це недороблений конституційний механізм в старих запозичених уявленнях. „Стратегічна неадекватність” — відсутність стратегічної влади як нового механізму розвитку країни в нових уявленнях про світ, що змінився. А самоврядування як конституційний принцип владності — влада походить від самоврядування, а не навпаки.

Більшість політичних партій сьогодні розуміють необхідність подолання „конституційної анархії” в тому числі за рахунок створення дієвого самоврядування. Деякі партії розуміють наявність „стратегічної неадекватності”. Але жодна з партій поки що не пропонує „стратегічну владу” як принципи нової Конституції.

Принципи старої Конституції та нові принципи

Нинішня Конституція навіть в її новій редакції 2006 року не є соціально ефективною, оскільки:

1. Консервує ситуацію „конституційної анархії” навіть за умов прийняття змін щодо реального самоврядування.

2. Консервує ситуацію „стратегічної неадекватності” та пов'язану з нею ситуацію „зовнішнього управління країною”.

3. Робить недієвим самоврядування навіть після його детального опису в Конституції, оскільки діє принцип домінування влади щодо будь-яких повноважень самоврядування, і „народ як джерело влади” — залишається декларативним принципом.

4. Застосовує повсюдно в тексті старе розуміння принципу „стримувань і противаг” як лише в органах влади безвідносно: до самоврядування, до інфраструктур, до зовнішніх міжнародних структур, що мають стратегічний вплив на державні рішення.

5. Не містить поняття „стратегічна влада”, не описує систему стратегування як набір механізмів та процедур.

6. Не містить принципів дії та цілей законодавчої та виконавчої влади.

7. Не розповсюджує верховенство права на принципи судової влади.

Нинішня Конституція є теоретично застарілою, соціально неефективною в ситуації зовнішнього управління країною, не дозволяє відповідати на світові виклики, веде до знищення культурної ідентичності України, її асиміляції, наприклад, в Європейській спільноті. Нинішню Конституцію не може бути змінено, вона має бути повністю переписана наново на нових принципах.

Часи простого влаштування політичної системи минули. Світ став складним, багатовимірним. Країна вже перебуває в ситуації „зовнішнього управління” світових центрів стратегічного управління. Відтак політична система нашої країни має теж стати складною, інакше країна в найближчому майбутньому не зможе зберегти ні свою цілісність, ні свою культурну ідентичність, ні вийти з ситуації „зовнішнього управління”, не кажучи вже про неможливість стати світовим лідером.

http://dialogs.org.ua/project_ua_full.php?m_id=7475

  Загальний список