Аналізуючи історичний розвиток капіталізму у Західній Європі та Північній Америці понад сто років тому, Макс Вебер виділив приватному підприємцю особливу роль у процесі культурного розвитку сучасного ринкового суспільства. Згідно з теорією Вебера, ранні підприємці в західних державах були носіями того, що він назвав "протестантською етикою", а саме: особливої психології, унікального інноваційного підходу до праці, чітко визначеної (та відмінної від традиційної) етики спілкування та способу життя. Вебер твердив, що значною мірою психологічні цінності (культура) цих ранніх протестантсь ких підприємців стали підставою (і навіть рушієм) для панівної ідеології західного світу – ліберального індивідуалізму, грома дянського суспільства, самореалізації особистості через інно вацію. Звичайно, реалії України значно відрізняються від західних. Процес зростання культури підприємництва на Заході тривав декілька століть – практично від початку індустріальної революції в Англії до початку Другої світової війни. Український "перехідний період" таким тривалим бути не може. Отже виникає ряд питань. Чи створюється в Україні культура бізнесу та еталон підприємця-індивідуаліста, про який писав Вебер? Чи існує універсальна культура підприємництва (цінності, менталітет), яка формується у процесі участі поодиноких осіб у приватному бізнесі і виникає незалежно від історичної спадщини самих підприємців? Чи можна вважати підприємців у сучасній Україні рушіями змін в культурі, етиці, соціальній психології їхнього суспільного оточення, і чи їхні економічно зумовлені цінності стануть з часом чинником зближення української культури з загальноєвропейською чи, навпаки, українські підприємці є носіями якогось особливого менталітету? Спробуємо відповісти на деякі з цих запитань. Зокрема, показати найбільш наочні риси психології українських підприємців, які виходять із результатів неструктурованих інтерв'ю, проведених з сорока успішними підприємцями у Києві, Львові, Дніпропетровську та Донецьку. Також представлено порівняння рис цих успішних бізнесменів із даними опитування 801 фізичної особи з підприємців, які займаються в основному базарною торгівлею в центральних та південних регіонах України. Перш за все потрібно охарактеризувати типового підприємця на Заході. Там власники малих і середніх фірм – це, в першу чергу, високопрофесійні прикладні спеціалісти, для яких бажання незалежності та потяг до самореалізації є основними стимулами створення власних підприємств. Матеріальний добробут рідко коли є основною причиною вибору підприємництва як професії, адже власність фірми не вважають професією взагалі. Професія – це прикладна спеціальність, а підприємництво – це форма роботи. Основна повсякденна діяльність західного бізнесмена – це робота за спеціальністю, а ділове управління, фінанси, організація фірми і т.п. – це вміння, здобуті паралельно з основною професійною діяльністю. Найвидатнішим прикладом цієї моделі підприємництва можна назвати Біла Гейтса, який, крім великого успіху в бізнесі, досі вважає себе в першу чергу програмістом і лише потім власником і менеджером фірми Майкрософт. Така характеристика різко відрізняється від типового підприємця в Україні. Успішні українські бізнесмени рідко коли бувають спеціалістами у сфері, в якій працює їхнє підприємство. Майже кожен український бізнесмен має закінчену вищу освіту, але це ще не означає, що діяльність його підприємства буде яки мось чином пов'язана з його науковою спеціальністю. Бізнесмени України не є інноваторами (так як це описував видатний учень Вебера, австрієць Шумпетер). Вони є, в першу чергу, на відміну від їхніх західних колег, організаторами і лише потім експертами спеціалістами у даній галузі. Для введення нової технології чи спеціалізованих робіт вони вміють найняти на роботу хороших спеціалістівтехнологів і вміють ними керувати, і це є вражаючою рисою кожного успішного підприємця. З погляду історичного розвитку підприємництва в Україні та ка характеристика українського підприємця як організатораме неджера має пояснення. Власники малих і середніх підприємств – це переважно особи, які досягли свого успіху, використовую чи особисті зв'язки і знайомства: ресурси, які були накопичені за радянських часів під час діяльності у комсомолі, на державних заводах і т.п. Такі зв'язки дозволили організаторам (а не спеціалістам) здобути певного успіху в умовах економічного без ладдя, яке існувало в Україні після розпаду СРСР. Цікаво, що на сьогодні переважна більшість менш успішних підприємців, яких з першого погляду можна було б вважати за родками майбутніх більших бізнесменів, – це також люди, які роблять ставку на власні організаторські здібності, а не на інно вацію через підприємницьку діяльність у професійному напрям ку. Під час опитування 801 приватного підприємця (фізичних осіб) у восьми центральних та південних областях України (Чернігівській, Черкаській, Житомирській, Вінницькій, Кірово градській, Миколаївській, Запорізькій, Одеській) респондентів просили охарактеризувати рівень конкуренції на ринку їхніх то варів чи послуг. 62% відповіли, що на їхню думку, їхній ринок за повнений подібними товарами (послугами) за подібними цінами; 20% сказали, що ціни подібні, але якість товарів (послуг) дуже відрізняє конкурентів, і 17% охарактеризували свій ринок як за повнений товарами (послугами) подібними за якістю, але з інши ми цінами. Тільки 0,5% вважали свій товар унікальним на ринку, що свідчить про те, що дуже незначна кількість цих базарних торговців займається інновацією, шукаючи незайняті ніші ринку, де можна було б діяти з мінімальною загрозою конкуренції. Наступним пунктом опитування було прохання охарактери зувати відносини з конкурентами. Із 801 респондента 683 (85%) відповіли, що у своїй бізнесовій діяльності вони переважно реа гують на дії, які ініціюють їхні конкуренти. Тільки 15% сказали, що ініціюють дії самі, а їхні конкуренти змушені на ці дії реагува ти. Цікаво, що із цієї групи ініціаторів 76%, відповідаючи на по переднє запитання щодо суб'єктивного бачення власного ринку, охарактеризували його як заповнений товарами, подібними за якістю, але різними за цінами. З цього виходить, що на рівні дрібної торгівлі українська підприємницька інновація переважно не виявляється у покращенні (чи урізноманітненні) товару чи по слуг, а швидше ініціюється ціновою політикою. Саме вміння кон курувати на рівні цін є виявом організаторських (фінансових) здібностей, а не прикладного знання. Із 801 опитуваного представника українського малого бізнесу 62% – це люди віку 30-50 років (29% віку 30-40, а 33% віку 40-50). Тільки 19% – це люди молодшого (менше 30ти років) віку; 12-15% – бездітні, а пересічний вік найстарших дітей тих, у кого є сім'ї – 23 роки. З цього виходить, що в Україні приватні підприємці – це переважно представники старшого покоління, які опинилися на базарі з вини обставин: через потребу себе матеріально забезпечити, а не з бажання самореалізації, як це переважно буває на заході. Молодше покоління (ті, хто створюють сім'ї) на даному етапі або не бачить можливості для самореалізації у сфері підприємництва (і не має матеріальної необхідності займатися дрібною торгівлею задля виживання), або не вважає себе здібним до такої діяльності. Висновок наступний. Через те, що в Україні успішних підприємців молодшого покоління ще мало, а в дрібній торгівлі значною мірою ці люди не беруть участі, ще рано говорити про те, що виникнення приватного підприємництва само по собі призведе до культурного переходу (зміни цінностей) українського суспільства до більш індивідуалістичноліберальної форми західного зразка. Якщо Вебер був правий у своєму твердженні, що підприємницька діяльність є самодостатньою причиною виникнення ліберальних цінностей (які, до речі, є підставою для побудови громадянського суспільства), то суть підприємницької діяльності в Україні мусить змінитися. Підприємницька діяльність має охопити не тільки прошарок суспільства, який має вроджений (чи навчений) дар до організації, але також створити умови, заяких прикладні спеціалісти, інноватори знайдуть можливість для самореалізації у створенні свого підприємства. Виклик обставин полягає у тому, щоб поєднати організаційні і професійні здібності, надавши можливість розумовому потенціалу створити власну економічну справу. Лише тоді можна буде говорити про схожість психологій західного й українського підприємця.

 

Михайло Вінницький, докторант факультету суспільних і політичних наук Кембріджського університету, Англія 15 березня 2001 р.